Віталій Портніков назвав місце, яке руйнує всі стереотипи про Україну
Серед журналістів Віталій – вже давно беззаперечний авторитет. Не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
За останні роки, особливо завдяки участі в ефірах на телебаченні, як у якості оглядача, так і ведучого, він заслужив і визнання мільйонів.
Окрім традиційних колонок, Віталій Портніков уже майже два роки веде власну програму на ТВі та очолює канал у якості головного редактора.
Та попри шалений графік він багато подорожує – як Україною, так і поза її межами. Під час розмови з ним, здається, що він об’їздив увесь світ. Хоча, скажімо, в Умані не був досі.
Нам Віталій розповів про одну з його мандрівок Україною. Чому саме про неї? Слово нашому герою.
«Особисто для мене, в Україні є чимало місць, які є, так би мовити, абсолютно очевидними. Вони близькі для багатьох людей, які тут живуть, які сприймають Україну як щось рідне. Одним з таких місць є Львів, з його абсолютно неповторною атмосферою. Також Кам’янець-Подільський, – почав свою історію Віталій Портніков. – Але якби мене запитали, що я порадив би відвідати, аби отримати неповторні враження від України, то це Буковину. Решта в Україні має свої відповідники у інших країнах світу. До прикладу, Львів дуже схожий на Краків, Оломоуц, Брашов. Не архітектурно, звісно, а душевно, атмосферою міста. Так само Одеса. Це одне з багатьох приморських міст, як скажімо, італійська Генуя, тому слід говорити, насамперед, про культурну Одесу, її історію».
Фото від Ірини Кирилової
Якось у 2005 році Віталій організував поїздку на Західну Україну для своїх московських колег. Тоді, після Помаранчевої революції, в Росії тема України була дуже популярною. «І я хотів зробити так, щоб відразу зникли усі можливі стереотипи, тому і розпочав нашу подорож з Чернівців, Буковини, адже ця місцевість дуже толерантна у всьому», – зауважує наш герой.
На думку Віталія Портнікова, Чернівці – одне з небагатьох міст, яке зберегло у собі давній дух загиблої Австро-Угорської імперії: «Подібну атмосферу можна відчути хіба що в італійському Трієсті. За часів Австро-Угорщини це був великий порт, але коли місто стало частиною Італії, то загубилося на її провінційних задвірках».
Фото від Ігоря Чебана
Тому Віталій не називає конкретних місць, які слід відвідати, а пропонує просто гуляти містом, його родзинки кожен знайде мимоволі. Хоча звертає увагу на народні доми, розташовані у центральній частині міста – німецький, єврейський, румунський та український: «І це абсолютно неймовірний пам’ятник толерантності та спільного життя для багатьох культур Європи».
Окремо зупинився Віталій Портніков на літературних представниках Чернівців, згадав Ольгу Кобилянську та Юрія Федьковича, які дали початок окремої гілки вітчизняної літератури, Еліезера Штейнбарга, Йосипа Бурга, Пауля Целана, Міхая Емінеску. У кожної з культур міста був свій геній.
«У Чернівцях слід не тільки ходити містом, – немов запрошує Віталій, – а і їздити околицями, тому що це теж неймовірні пам’ятки. Особливо українські села румунської Буковини, та румунські села української Буковини».
Про два особливих Віталій Портніковрозповів детальніше: села Вижниця, що на кордоні Чернівецької та Івано-Франківської областей, та Біла Криниця, що на кордоні з Румунією.
Фото від Ігоря Чебана
«Вижницябула містом найбільшого хасидського поселення в цьому регіоні, містом великих мудреців та великої культури. Разом з цим, в Чернівецькій області є селище Біла Криниця. Російські старообрядці свого часу ховалися тут, на території Австро-Угорської імперії, від царського уряду.І саме селище Біла Криниця стала центром російського старообрядництва на довгий час. Навіть досі російські старообрядці називаються старообрядцями «білокриницької згоди», а саме селище є неймовірним матеріальним пам’ятником старовірницької культури, в якому стоять старообрядницькі церкви, живуть люди, які немов би зійшли з картин російських художників ХVІІІ століття,і які досі співають не по нотах,а по крюках», – розповідає Віталій Портніков.
Про Буковину він свого часу записав цілу передачу на російській «Радіо Свобода», у Чернівцях жила його рідна тітка, яку він часто відвідував.
Наостанок, Віталій розповів дуже цікавий випадок – приклад толерантності, якою пронизане усе місто: «Я пам’ятаю, як ми з колегами сиділи в місцевому кафе, яке відтворює атмосферу Австро-Угорщини набагато більш чітко, ніж багато подібних кав’ярень у Кракові чи Львові, і навіть Відні, адже в Чернівцях зберігся тодішній ритм. Поруч з нами сиділа закохана пара: він розмовляв українською, а вона – російською. І це було абсолютно природно. Це не була демонстрація чогось. Це було просто так, але дуже промовисто».
Зупинившись у Чернівцях, зауважує Віталій, дуже зручно подорожувати й у інші цікаві місця цього регіону, насамперед, Кам’янець-Подільський та Хотин.
А ви знали усе це про Буковину? Бачили на власні очі? Особисто ми вже пакуємо валізи.
Коментарі (2):
Дякую, за розповідь.
Не бачила але вже дуже хочу побачити Буковину і відчути все, про що ви написали. )
Погоджуюсь, справді чудово!