Олешківські піски: як підкорити найбільшу пустелю Європи
Запитання про велике скупчення піску на Херсонщині люблять задавати на усіляких вітчизняних телешоу, не обов’язково інтелектуальних. І як не дивно, чимало українців про Олешківські піски навіть і не чули.
Заради справедливості зазначимо, що це все ж не найбільша пустеля у Європі, а лише друга за розміром. Але щоб підкорити її потрібно також чимало зусиль.
Ми знайшли таку людину і розпитали все до дрібниць, аби коли у вас виникне бажання перетнути Олешківські піски, ви знали, що для цього потрібно.
Отже, знайомтеся – киянин Олексій. Йому – 31, за освітою він юрист, а з 2002 року за кожної ліпшої нагоди сідає на велосипед та відправляється у подорож разом з друзями. З ними вони організували цілий вело-клуб.
«Працюю адвокатом. Професія така, що 90% часу сидиш за комп’ютером в офісі. Виїжджаєш в суди один-два рази на день. Тому щоб підтримувати форму я займаюся велотуризмом. На відміну від пішого туризму, велосипед дає можливість більше побачити та відвідати за один похід, і навантаження більші», – розповів нам Олексій.
Найекстремальніший його похід пов’язаний з Карпатами, які серед літа їх з друзями «зустріли» лютим холодом та мокрим снігом. Найдовший – у Туреччину.
Про Олешківські піски Олексій дізнався минулоріч та зовсім випадково – почув по радіо. Тоді почав шукати інформацію в Інтернеті, питав у друзів та колег.
«Виявилося, що люди туди активно їздять. Кажуть, раніше там був полігон, де випробовували снаряди, але жодних доказів цьому ми не знайшли», – поділився власною довідкою про Олешківські піски наш герой.
Вони утворилися під дією природного та людського фактору. У першому випадку – «допомогли» степові вітри, у другому – вівці, точніше люди, які їх активно тут розводили ще з ХІХ століття.
Попередній маршрут Олексія з друзями пролягав від Києва до Херсона потягом, тоді звідти – до Цюрупинська через Антонівку. Пустелю завчасно домовилися підкорити поперек, а це 15 км.
«Проїхати її на велосипеді – нереально. Спробували їхати, вдалося лише там, де твердий пісок, але вже через 10 м він закінчився, і ми пішли пішки», – пригадує початок минулорічного походу Олексій.
Хоч то був червень місяць, але з погодою мандрівникам пощастило: не було дуже спекотно і під дощ не потрапили, хоча хмари навколо ходили важкі.
«Навколо пустеля засаджена лісосмугою. Це для того, аби стримувати пісок. Вся пустеля вкрита дрібним чагарником і травою незвичайного бузкового кольору, тому відчуваєш себе наче на іншій планеті. Рельєф – дуже складний, багато барханів. На деякі з них навіть піднятися важко, тому ми їх обходили. Також серед пустелі чимало так званих оазисів», – коротко описав Олешківські піски Олексій.
У пустелю вони зайшли о 17.00. Рухалися зі швидкістю 2-3 км на годину. Коли подолали половину шляху – вирішили заночувати в одному з оазисів.
«Що таке оазис? Територія між барханів, де є водоймище та ростуть берези. Вода, скоріш за все, дощова, коричнева, але це не завадило нам, як бувалим туристам, вмиватися нею. Вночі було нехолодно, але має бути хороший спальник та палатка. Один учасник нашої команди здерся на бархан, вкутався у спальник і спав під зірками. Ніяких тварин ми там не бачили. Єдине – надокучали комарі. Жоден із спеціальних засобів проти них – не допомагав. Лише коли ми розвели вогонь, то вони зникли», – згадує Олексій.
У пустелі гарно ловить мобільний зв’язок, але куди і кому дзвонити по допомогу на випадок чого – Олексій не знав ні тоді, ні зараз.
Важлива річ, на якій він наголошує з власного досвіду – розрахувати добре з водою та їжею, щоб вистачило всього до самого кінця. Бо в них було не так – не вистачило води.
У будь-якому випадку, враження від мандрівки Олешківськими пісками в Олексія незабутні, адже це 15 км справжнісінької пустелі. І він її підкорив.
А ви спробуєте?
Коментарі (2):
Класна стаття, дякую за інформацію!!!
Справді класно!