Звичаї Запорізької Січі
Українські козаки завжди вирізнялися відданістю християнській вірі та всюди, де закладали Січ, відразу ж зводили церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці.
Однак жили вони за власними унікальними звичаями. З чим саме це пов’язано – однозначно сказати важко: чи то з військовим духом козацтва, чи то з його витоками з глибин культури. До речі, у перекладі з тюркської «козак» означає «авантюрист», «шукач пригод».
Перші поселення козаків на порогах Дніпра з’явилися наприкінці ХV століття. Сюди тікали переважно селяни від панського гніту.
Фото від Андрія Желка
Хоча перший прототип майбутньої Запорізької Січі як військового укріплення започаткував шляхтич та магнат Дмитро Вишневецький на острові Мала Хортиця. Загалом з ХVI до XVIII століття існувало 8 Запорізьких Січей.
Усі вони зводилися за схожим принципом. Обиралося вигідне положення на берегах Дніпра, зазвичай, острів. Територія Січі обводилася земляними валами та частоколом. Між ним ставилися гармати.
За укріпленнями в самісінькому центрі була площа з церквою. Тут приймалися усі рішення. Дещо збоку зводилися курені – своєрідні казарми козаків.
Фото від Каті Чернушевич
Козаки доволі шанобливо ставилися до жінок, але місця їм на Січі не було.
Щоб стати повноцінним козаком та потрапити на Січ чоловікові треба було пройти цілий обряд, який часом передбачав відверті знущання. Він складався з двох основних етапів. Перший – заприсягнути на вірність козацькому товариству та прийняти християнську віру. Другий – освоїти козацькі звичаї та військову справу.
Останній етап вирізнявся особливими випробуваннями: прислуговуванням перед бувалими козаками, харчування бридкою їжею, їзда верхи на необ’їждженому коні, спускання на човні порогами Дніпра (своєрідний рафтинг) та інше. Завершувалася посвята участю в поході та перейменування новачка у козака з відповідним колоритним прізвиськом.
Цікаво обирали козаки й старшину на Січі – отаманів, писарів, суддів. Також існував особливий обряд, який включав лайку та погрози в бік претендентів, вимазування їх у піску.
Кожен з походів чи початок війни козаки відзначали салютами з гармат та музикою з танцями. Після повернення на Січ обов’язково відправлялася служба в церкві та поминальні літургії за загиблими.
Особливою містикою були оповиті майстерність у бої та подвиги окремих козаків. Їх називали воїнами-крірами, або характерниками. Вони були майстерними у перевтіленнях, розвідці та володінні мечем, а також вирізнялися гострим розумом та хитрістю. На характерників покладали спецзавдання. Зазвичай, проникати у самісінький табір ворога з метою вивідати або зруйнувати плани. Іншими словами, характерники – це українські ніндзя.
Пройнятися духом тих часів можна і зараз, завітавши на мальовничий острів Хортиця, де знаходиться музей «Запорізька Січ». У ньому вкрай точно переданий увесь побут козаків. Дух же навіють вам хвилі Дніпра.
Коментарів немає