Яремче для не ледачих!
Останнім часом для більшості українців підкорення Карпатської вершини означає замовлення садиби у Яремче і регулярні походи у колибу за 100 метрів від місця «матрасу». А потім усі повертаються до своїх міст і розповідають, як вони «Карпати підкорювали». Власне для бажаючих не тільки «боки відлежувати» - одноденний маршрут навколо Яремчі, після якого вже можна буде без сорому говорити про покорення вершин. Для таких мандрівок не потрібно особливого спорядження, окрім хіба зручного взуття і хорошого прогнозу погоди. Далі - розповідь про можливий одноденний маршрут, точніше, маршрут до гори Маковиця
Маковиця. Цю гору, висота якої складає 984, 5 метра у хорошу погоду помітно ще із села Дора. Вершина височіє над Яремче на сході. На верхівці лисої вершини встановлено високий хрест.
З середини минулого століття, коли Яремче заходилися робити центром туризму та відпочинку, пішохідні маршрути на Маковицю стали одними з найпопулярніших. Підйом на вершину великих зусиль не потребує, а пейзажі, що відкриваються з неї викликають одне почуття - любов до Карпат. Зійти на вершину може і трирічний малюк, і людина похилого віку.
Розпочинаємо похід з фотографування біля мольфара, котрий незграбно обіймаючи, ніби запрошує до лісових нетрів. Піднявшись до ресторану «Гуцульщина» переходимо через шосе і занурюємось у тінь пралісу. Ледь примітна стежина досить стрімко віддаляє нас від шуму міста. Часто, кожну сотню метрів, зустрічаємо розпізнавальні знаки туристичного маршруту - дві білі одна зелена. Так промаркований цей туристичний маршрут. - “Дві білі одна зелена”. Цю фразу я ще згадаю. Але поки, що ми йдемо світлим чистим лісом. Гірський хребет шириною в півсотню метрів інколи звужується , інколи розширюється. Чудовий краєвид по ліву сторону не дає спокою фотокамері. Ніби синя сороконіжка, по рейках біжить приміський дизель-поїзд.
Повільно, неначе боячись, їде через міст над Прутом, а потім ховається в темінь тунелю. Пройшовши з добрячий кілометр ми виходимо з гущавини і по обидва боки обсервуємо неповторної краси краєвиди. Обабіч стежини, що ніби вуж звиваючись у різні боки видніються залишки окопів, німих свідків Другої Світової війни. Площадки артилерійських батарей, окопи, бліндажі часто зустрічаються на тутешніх туристичних маршрутах. В недалекому минулому діти і дорослі займались збиранням фронтових трофеїв. Сучасні молоді люди в своїй більшості навіть не здогадуються яку трагічну історії пам’ятають ці груди каміння, ледь примітні окопи.
Долаючи метри крутої стежки, проходячи кам’яними розсипами зауважуємо круглі заглибини в великих і менших каменях. Для чого це і хто зробив?
Щодо великих каменів то пояснення дуже просте. Заготовляючи будівельний камінь в розхід брали великі глиби. Майстер каміньщик розмічав на брилі потрібної форми майбутні цоклі. В певних місцях пробивались отвори. Потім з сухої твердої деревини витісувались потрібного розміру чопи (кілки-клини). Коли все було готово і кілки щільно вбиті, їх поливали водою. Розбухаючи вони кололи кам’яну брилу як скло. Отвори в невеликих плоских каменях, що розташовані попри дорогу і поряд з окопами слугували для збору питної дощової води. Коли і ким зроблені сказати важко, але старанність майстрів каменотесів увіковічена назавжди.
Проходячи густі смерекові зарості бачимо кольоровий вказівник “Гора Маковиця”. Слідуючи за ним, доходимо до орієнтиру котрим є ретрансляційна вежа. Територія навколо ретранслятора огороджена, але при потребі можна догукатись чергового механіка або подзвонити в дзвоник на воротах. До речі, часто подорожні просять у чергових води, притулку і в супротив інструкцій таки перечікують негоду в тісному приміщенні лісової хатини.
Оминувши ретранслятор, за якихось дві сотні метрів, виринаємо з лісових хащ на простору полонину, що тягнеться до самої вершини гори. Куди не кинь оком неосяжний обрій і гори-гори-гори. Цю ділянку потрібно розглянути не тільки як красиву частину маршруту, а і місце з дуже потужною енергетикою. Під тим місцем де проходить туристична стежина розташовані два величезні геологічні розломи. Взаємне близьке їхнє розташування спричиняє появу дивних явищ, котрі називають «БЛУД». Блуд – це сила, що може заволодіти свідомістю людини і потягнути його в гущавину, завести за багато кілометрів в інше місце. В підтвердження сказаному чисельні розповіді місцевих та туристів, що стали жертвою лісової Сили. Знайомий з рятувальної команди розповів про трьох дівчат, що серед білої днини заблукали на рівній стежці, тоді вони по мобільному волали допомогти і все повторювали, що бачили хрест і Діву Марію, а на деревах дві білі і одну зелену смугу. В супротив блуду на тому місці встановили скульптура Діви Марії та Ангеликів, але як бачите Блуд має велику силу.
До слова кажучи, Маковиця означає капище, місце жертвоприношеня. Можливо це ще є одним з пояснень загадкових випадків. Оминувши Березовий Хрест (Березові хрести встановлювали на місцях поховання воїнів УПА. Не путати з партизанами-ковпаківцями) і Діву Марію, милуючись неповторними красотами, крок за кроком, з невеликими зупинками підіймаємось на вершину, звідки видно Говерлу, Хом’як, інші гірські вершини в радіусі 30 км.
Відпочивши під величезним залізним хрестом спрямовуємось в зворотній путь. Слизька псянка (трава) підступно стелиться і падаючи ми щиро сміємося з своєї необережності. Перед лісом (праворуч, не доходячи ретранслятора) добре видимою стежкою йдемо вниз, пізніше попри хати, через екзотичний підвісний місток сходимо до центральної вулиці Яремче, неподалік місцевої школи. Магазинчик з екзотичною назвою «Околиця» ощасливлює спраглі вуста холодною мінералкою. І вже далі, нога за ногою, ми вимучені, але щасливі поволі йдемо до готелю, де на нас вже чекає вечеря, душ, демонстрація фото і ніжно-м’яка постіль. Ми по своєму задоволені і в черговий раз переконалися, що краще гір є тільки наші Карпатські гори.
Характеристика маршруту
Область: Івано-Франківська
Загальна протяжність: 15-20 км.
Автор: Віра Рудницька
Джерело: news.if.ua
Коментарів немає