А ти бачиш як сонце сідає,
У червоне фарбуючи все?
Та як небо багряно палає
І тривогу у душу несе?

Бережіть собори ваших душ
Від неправди, фальші і від бруду,
Руку вбивці зупиніть: «Не руш,
Це оте, що в славі вічній буде!
Не торкайсь того, що є вінцем,
Славою премудрого творіння,

Вечір приходить
Сонце сідає
Літній вже день догора
Вже й соловей У саду не співає
Скрізь тиша, вечірня пора
Сутінки ночі
Впали на землю
Вкрилась росою трава
Місяць…

Теплий промінчик весіннього сонця милує око і пестить шкіру… Подих чистого повітря, наповненого вологою від озера. Одним словом – романтика!

Тихий день догора.
Дорогими для мене
Стали схили Дніпра,
Де колишуться віти
Закоханих мрій...
Як тебе не любити,
Києве мій!