17.05.2012 16:08

Якщо шукаєте на Поділлі незабутніх вражень від занурення до історії, то обов'язково відвідайте Меджибіж, невеличке містечко у 38 кілометрах від Хмельницького. Нині маленьке і ніби напівсонне, колись воно було значущим населеним пунктом, який вперше згадується у Іпатіївському літописі у 1146 році, у XVI столітті мав Магдебурзьке право, а для євреїв-хасидів усього світу є місцем останнього земного спочинку засновника їхнього вчення, Баал Шем Това. Але цього разу запрошуємо вас у Меджибіж середньовічного лицарства.

Його втіленням є унікальна фортеця, неприступні стіни якої височать над тим місцем, де зливаються разом ріки Буг та Бужок - власне, тому й місто отримало в давнину назву "Межибіж" - місто "межи Бугами". Саме до місця злиття річок і до підніжжя найвищих фортечних мурів, висота яких тут сягає 17 метрів, приводить нас дорога чи то автобусом, чи то власним автомобілем.

Звідси необтесаною кам'яною бруківкою пішки підіймаємося уверх, і попадаємо на шматочок вулиці, яка зберігає ще й досі атмосферу провінційного, дрімотного Меджибожа на рубежі XIX-XX століття.

Меджибізька вулиця. 49°26'12,79"N, 27°24'37,64"E

Але далі ця вуличка веде нас у глиб віків, до могутньої фортечної брами. Щоб оглянути Меджибізьку фортецю, сюди варто приїхати будь-якої пори року, однак, якщо ви опинитеся тут у серпні, в дні фестивалю "Стародавній Меджибіж" - вам дуже пощастить.

Лицарська вежа. 49°26'12,11"N, 27°24'40,21"E

Адже ви на власні очі побачите, як містечко скидає із себе дрімоту, наповнюється велелюдним гамором, брязкотом зброї та лицарських обладунків, бойовими піснями. І уявляється, що на цей час у старовинних хатах насторожено завмирають примари давніх побожних хасидів і, накрившись талесами, з нетерпінням чекають, поки минеться ота військова навала. А у натовпі войовничих гостей - і закуті у залізо тевтонці та поляки, і азіати у шкіряних обладунках, і слов'яни у гостроверхих шоломах, і шотландці у картатих кілтах, пледах та з дворучними мечами за спиною...

Та не тільки давні і сучасні лицарі відвідували Меджибізьку фортецю. 4 жовтня 1846 року тут, у складі археографічної експедиції, побував видатний мислитель і поет Тарас Шевченко. У пам'ять цієї події у фортеці встановлено меморіальну дошку.

Ліворуч від воріт - величезна вежа, надійний оборонний і спостережний пункт, так звана Лицарська вежа. Піднімемося на його верхівку, аби насолодитися величчю Меджибізької фортеці, яка у 2011 році претендувала на звання одного з семи чудес України. Проминувши кілька ярусів, далі підіймаємося дерев'яними вузькими сходами та містками, і якщо погода вітряна - чуємо, як рипить дерево під ногами. А на спостережному майданчику уявляємо, як тут себе почували вартові, коли він був не засклений, а відкритий усім вітрам.

Краєвид з Лицарської вежі. 49°26'12,11"N, 27°24'40,21"E

Намилувавшись околицями і видом жвавого подвір'я фортеці, спускаємося у двір. Посеред подвір'я височить схожа на готичну цитадель церква - нині діюча церква, освячена в ім'я святого Миколая.

Церква Св. Миколая. 49°26'11,77"N, 27°24'43,47"E

Оглянемо споруди уздовж муру - стайні, кордегардії. Перша з них - музей Голодомору 1932-33 років (49°26'10,60"N, 27°24'41,39"E). Цей музей являє собою масштабну художню інсталяцію з використанням автентичних речей того часу, документів, авторських творів. Створено цю експозицію народним художником України з Хмельницького Миколою Мазуром, а відкрито у 2008 році тогочасним президентом Віктором Ющенком. Ця експозиція справляє глибоке враження, яке запам'ятовується надовго - і, хоч стосується іншого часу, аніж тема нашої екскурсії, оглянути її треба обов'язково.

Далі, ліворуч, вздовж муру, як прозоре мереживо або кістяк гігантського створіння, сяють проти неба численними отворами вікон руїни палацу - резиденції гетьмана Миколая Сенявського. Побудували його у 1540 році у ренесансному стилі. Зараз лише в уяві можливо побачити життя його мешканців.

 

 

Палац Сенявського. 49°26'11,74"N, 27°24'48,22"E

У XX столітті тут квартирували то військові підрозділи, то маслозавод - а після Другої Світової війни місцева влада дозволила мешканцям селища... розбирати палац на будівельні матеріали. Зараз у палаці повільно тривають відновлювальні роботи - але з певною обережністю всередину таки можна увійти. А також пройти до круглої Офіцерської вежі, з якої відкривається прекрасний краєвид на долину, де зливаються річки...

Краєвид з Офіцерської вежі. 49°26'11,74"N, 27°24'48,22"E

На подвір'ї між палацом і церквою під час проведення фестивалю "Стародавній Меджибіж" розташовується середньовічне наметове містечко Причому право поставити намет всередині фортеці надається лише тим лицарям-реконструкторам, які до найменших деталей відтворюють середньовічний побут, аж до тих страв, які готують і споживають.

 

Оглядаємо фортецю далі. Ліворуч від напівзруйнованого палацу у одноповерховому будинку - музейні приміщення. Тут постійно експонуються етнографічні та художні виставки: українського одягу, військової уніформи, килимів, та інші... Названі виставки - лише окремі з тих, що експонувалися тут протягом минулого року.

Далі за службовими приміщеннями, ближче до воріт - місцевий краєзнавчий музей, експозиція якого розповідає про життя Меджибожа та околиць від найдавніших часів.

Ристалище та музейний корпус. 49°26'12,93"N, 27°24'45,71"E

По цей бік подвір'я під час фестивалю середньовічної культури розташовується ристалище - майдан для лицарських боїв. Змагання клубів середньовічної реконструкції починаються з поєдинків за турнірною системою і закінчуються бугуртами, у яких сходяться "стінка на стінку" лицарі кількістю від 15 на 15 до... 50 на 50! Тут все по справжньому: обладунки, зброя, удари. Лише діють правила, які забороняють проникаючі удари, а також удари нижче колін, у шию та деякі інші місця. За дотриманням правил та безпекою слідкують маршали турніру, які самі є висококласними бійцями.

 

А у перервах між боями та після них у фортеці звучить давня автентична музика, а глядачі самі беруть участь у майстер-класах з середньовічних танців. У відкритих горнах розжарюють метал і працюють молотами на ковадлах майстри, а поряд з ними пропонують свій різноманітний крам крамарі. Ще тут на поживу охочих працює середньовічна корчма, а ввечері, коли недавні суперники братаються за столами, по колу йдуть фляги з традиційним "лицарським напоєм", секрет якого ми залишимо у таємниці. Хочете дізнатися, що це таке? Приїздіть до Меджибожа!..

Протяжність маршруту: 38 км від Хмельницького до Меджибожа, 1 км у Меджибожі

Час проходження: 40 хв. автомобілем до Меджибожа, 2-8 годин у Меджибожі

Складність маршруту: легкий

Сезонність: всесезонний

Автор: Дмитро Михайловський

Джерело: "Проскурів"

---