Хомяк у туристично-карпатському розумінні, це не біологічний вид, а один з найоптимальніших варіантів одноденної пішої мандрівки в Карпатах для людей, котрі все своє життя провели в зоні лісостепу чи асфальту, та раптом непереборно захотіли побачити гори. Тут справді, наче в хрестоматії, природа систематично зібрала в одному місці характерні для Карпат фрагменти рельєфу та рослинності, джерела й потоки, люди вторували стежки та дороги, встановили пам’ятники і, на жаль, останніми роками навалили сміття. Гора Хом’як (1542 метри) височить на самому сході масиву Ґорґани, з її вершин навсібіч відкриваються мальовничі краєвиди, нижче тягнеться розлога полонина, а підніжжя обрамлюють річки Прутець Яблуницький та Женець з потужним водоспадом, розташованим на висоті 871 метр…

На Хом’як найкраще підніматися з півдня, від дороги, що веде з села Татарів до курорту Буковель. Якщо до Татарова дістатися потягом, то від залізничної станції, розташованої в центрі села, треба пройти приблизно шість кілометрів на захід, вздовж автотраси, що веде до Яблуниці та далі, через перевал, до Рахова. Дорога приведе до розвилки: ліворуч, через місток — на Яблуницький перевал, прямо — до села Поляниця та курорту Буковель. Пройшовши прямо менше кілометра, неодмінно побачимо справа промарковану стежку, що якраз і виведе на невелику полонину Бараня — під саму вершину Хом’яка.

…Від шосейної дороги до полонини Бараня приблизно дві години ходу спокійним прогулянковим темпом. На жовтих смужках маркерів, нанесених біля стежки, читається число 201. Це позначення туристичного маршруту, що пролягає через Хом’як, Синяк, Малий Ґорґан до річки Зубринка. Стежка спершу іде лісовим схилом, з якого видно кам’янистий північно-східний відріг Хом’яка, і хвилин через двадцять виводить до невеликого потічка Верегімський. Перейшовши потік, ми опиняємося вже на схилі нашої гори. Чітка стежка іде серпантином так, що навантаження від підйому майже не відчувається. Втім, можна й скоротити шлях, рухаючись не серпантином, а стрімкішою стежкою вгору. Так чи так, врешті виходимо на порослу травою дорогу… Далі пологим трактом рухаємося на північний захід і менше як за півгодини виходимо на полонину з численними малопривабливими слідами людського перебування. Це Бараня.

Прямо по дорозі метрів через сто є джерело, з якого починається потічок Розкульський, а стежка на вершину — ліворуч у лісі, за обкладеним колодами кострищем… Стежка нагору іде вузьким коридором між жерепами та камінням. 

Навіть в ясну погоду вершини не видно майже до останку. Відтак, поява в полі зору статуї Богоматері, яку встановили минулого року на самій вершині, у новачків викликає захват… 

У безхмарну погоду з вершини відкривається панорама багатьох карпатських масивів. На півдні височать Говерла та Петрос, який через стрімкий східний схил видається вищим; правіше — пологі вершини Вододільного хребта Чорна Клива, Братківська, Гропа, Дурня з фрагментом Свидовця; перед ними полонини Довга і Плоска, а в долині село Поляниця та об’єкти туркомплексу «Буковель». На заході перед нами Синяк, за ним, наче спина велетенського дракона, визирає Добошанка, вдалині, трохи правіше, Сивуля та Ігровець; на півночі — сусідній хребет Явірник та округла гора Синячка за ним. На сході та південному сході видно хребти й верхи Косівщини й Верховинського району.

З вершини можна зійти в північно-західному напрямку прямо до полонини Хом’яків, що простягається між Хом’яком і Синяком, або ж вернутися вже пройденою стежкою до Барані…

Характеристика маршруту

Область: Івано-Франківська

Загальна протяжність: 15-20 км.

Автор: Віра Рудницька

Джерело: news.if.ua